Павел, вязник Ісуса Христа, та Тимотей брат, Филимонові, нашому любому і помічникові,

та любій Апфиї, та Архипові, товаришеві воїну нашому і домашній твоїй церкві:

Благодать вам і мир од Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.

Дякую Богу моєму всякого часу, згадуючи тебе в молитвах моїх,

чуючи про любов твою та віру, що маєш до Господа Ісуса і до всїх сьвятих,

щоб спільність віри твоя була дїйственна в розумінню всякого добра, яке в вас є через Христа Ісуса.

Велику бо маємо радість і утїху з любови твоєї, бо серця сьвятих пізнали одради через тебе, брате.

Тим, хоч велику сьміливость маю в Христї, наказувати тобі, що треба,

та ради дюбови лучче благаю, бувши таким, як Павел, старець, тепер же і вязник Ісуса Христа;

благаю тебе про мого сина, котрого я породив у кайданах моїх, Онисима,

колись тобі непотрібного, тепер же тобі й менї вельми потрібного, котрого я послав,

ти ж його, чи то серце моє, прийми.

Хотїв був я при собі держати його, щоб замість тебе служив менї в кайданах благовістя;

та без твоєї волї не хотів я нічого зробити, щоб не мов по неволі добро твоє було, а по волї.

Бо може тому розлучивсь на час, щоб на віки прийняв єси його,

вже не яко слугу, а вище слуги, яко брата любого, найбільше менї, скілько ж більше тобі, і по тілу, і в Господї.

Коди ж маєш мене за спільника, прийми його, як мене.

Коли ж чим обидив тебе, або (чим) винуватий, на менї те полїчи.

Я, Павел, написав рукою моєю: я оддам, щоб не казати тобі, що і сам себе менї завинуватив.

Так, брате, нехай маю потіху з тебе в Господї, звесели серце моє в Господї.

Надіявшись на слухняність твою, написав я тобі, знаючи, що і більш, ніж говорю, зробиш.

Разом же наготов менї і господу, надіюсь бо, що молитвами вашими буду дарований вам.

Витають тебе Єпафрас, товариш, неволї моєї в Христї Ісусї, Марко, Аристарх, Димас, Лука, помічники мої.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа з духом вашим. Амінь.