І заговорив шух'я́нин Білда́д та й сказав:

„Аж доки ти бу́деш таке тереве́нити? І доки слова́ твоїх уст будуть вітром бурхли́вим?

Чи Бог скри́влює суд, і хіба Всемогу́тній викри́влює правду?

Якщо твої діти згріши́ли Йому, то Він їх віддав в руку їх беззако́ння!

Якщо ти зверта́тися будеш до Бога, і бу́деш блага́ти Всемогу́тнього,

якщо чистий ти та безневи́нний, — то тепер Він тобі Свою милість пробу́дить, і напо́внить оселю твою справедли́вістю,

і хоч твій поча́ток нужде́нний, але́ твій кінець буде ве́льми великий!

Поспитай в покоління давні́шого, і міцно збагни́ батьків їхніх, —

бо ми ж учора́шні, й нічо́го не знаєм, бо тінь — наші дні на землі, —

отож вони на́вчать тебе, тобі скажуть, і з серця свойо́го слова́ подаду́ть:

Чи папі́рус росте без болота? Чи росте очере́т без води?

Він іще в доспіва́нні своїм, не зривається, але сохне раніш за всіля́ку траву:

отакі то доро́ги всіх тих, хто забува́є про Бога! І згине надія безбожного,

бо його споді́вання — як те павути́ння, і як дім павукі́в — його певність

На свій дім опира́ється, та не встоїть, тримається міцно за ньо́го, — й не вде́ржиться він.

Він зеленіє на сонці, й галу́зки його випина́ються понад садка́ його, —

на купі каміння сплело́ся коріння його, воно між камі́ння вросло́:

Якщо вирвуть його з його місця, то зречеться його́: тебе я не бачило!

Така радість дороги його, а з по́роху інші ростуть.

Тож невинного Бог не цурається, і не буде тримати за ру́ку злочи́нців,

аж напо́внить уста́ твої сміхом, а губи твої — криком радости...

Твої ненави́сники в сором зодя́гнуться, і намету безбожних не буде!“