WeBible

Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці́ свої, та й пішли зустріча́ти молодого.

П'ять же з них нерозумні були, а п'ять мудрі.

Нерозумні ж, узявши каганці́, не взяли́ із собою оливи.

А мудрі набрали оливи в посудинки ра́зом із своїми каганця́ми.

А коли забари́всь молодий, то всі задрімали й поснули.

А опі́вночі крик залуна́в: „Ось молодий, — виходьте назу́стріч!“

Схопи́лись тоді всі ті діви, і каганці́ свої наготува́ли.

Нерозумні ж сказали до мудрих: „Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці́ ось гаснуть“.

Мудрі ж відповіли та сказали: „Щоб, бува, нам і вам не забракло, — краще вдайтеся до продавців, і купіть собі“.

І як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весі́лля з ним, — і за́мкнені двері були́.

А по́тім прийшла й решта дів і казала: „Пане, пане, — відчини нам!“

Він же в відповідь їм проказав: „Поправді кажу вам, — не знаю я вас!“

Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли при́йде Син Лю́дський!

Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє.

І одно́му він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, — кожному за спромо́жністю його. І відійшов.

А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, — і набув він п'ять і́нших талантів.

Так само ж і той, що взяв два — і він ще два і́нших набув.

А той, що одно́го взя́в, пішов та й закопав його в землю, — і сховав срі́бло пана свого.

По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку.

І прийшов той, що взяв п'ять талантів, — приніс іще п'ять талантів і сказав: „Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, — ось я здобу́в інші п'ять талантів“.

Сказав же йому його пан: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“

Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: „Два таланти мені передав ти, — ось іще два тала́нти здобу́в я“.

Сказав йому пан його: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“

Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: „Я знав тебе, па́не, що тверда́ ти люди́на, — ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розси́пав.

І я побоявся, — пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє“.

І відповів його пан і сказав йому: „Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розси́пав?

Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибу́тком своє.

Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому́, що десять талантів він має.

Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має.

А раба непотрібного вкиньте до зо́внішньої темряви, — буде плач там і скрегіт зубів!

Коли ж при́йде Син Лю́дський у славі Своїй, і всі анголи́ з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї.

І перед Ним усі наро́ди зберуться, і Він відді́лить одного від о́дного їх, як відділя́є вівчар овець від козлів.

І поставить Він вівці право́руч Себе, а козлята — ліво́руч.

Тоді скаже Цар тим, хто право́руч Його: „Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закла́дин світу.

Бо Я голодував був — і ви нагодували Мене, пра́гнув — і ви напоїли Мене, мандрівником Я був — і Мене прийняли́ ви.

Був наги́й — і Мене зодягли ви, слабував — і Мене ви відвідали, у в'язни́ці Я був — і прийшли ви до Мене“.

Тоді відповідя́ть Йому праведні й скажуть: „Господи, коли то Тебе ми голодного бачили — і нагодували, або спрагненого — і напоїли?

Коли то Тебе мандрівником ми бачили — і прийняли́, чи наги́м — і зодягли?

Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці — і до Тебе прийшли?“

Цар відповість і промовить до них: „Поправді кажу́ вам: що́ тільки вчинили ви одно́му з найменших братів Моїх цих, — те Мені ви вчинили“.

Тоді скаже й тим, хто ліво́руч: „Ідіть ви від Мене, прокля́ті, у вічний огонь, що дияволові та його посланця́м пригото́ваний.

Бо Я голодував був — і не нагодували Мене, пра́гнув — і ви не напоїли Мене,

мандрівником Я був — і не прийняли́ ви Мене, був наги́й — і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці — і Мене не відвідали ви“.

Тоді відповідять і вони, промовляючи: „Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спра́гненого, або мандрівником, чи наго́го, чи недужого, чи в в'язниці — і не послужили Тобі?“

Тоді Він відповість їм і скаже: „Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, — Мені не вчинили!“

І ці пі́дуть на вічную муку, а праведники — на вічне життя“.