WeBible

І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням:

„Ви знаєте, що через два дні буде Па́сха, — і Лю́дський Син буде виданий на розп'я́ття“.

Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайя́фою,

і радилися, щоб пі́дступом взяти Ісуса й забити.

І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в наро́ді не сталась“.

Коли ж Ісус був у Віфа́нії, у домі Си́мона прокаже́ного,

підійшла одна жінка до Нього, маючи аляба́строву пляшечку дорогоцінного ми́ра, — і вилила на Його голову, як сидів при столі Він.

Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „На́що таке марнотра́тство?

Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“.

Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого при́крість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені.

Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте.

Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на по́хорон Мій.

Поправді кажу́ вам: де тільки оця Єва́нгелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“

Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників,

і сказав: „Що́ хочете дати мені, — і я вам Його видам?“ І вони йому виплатили тридцять срібняків.

І він відтоді шукав слу́шного ча́су, щоб видати Його.

А першого дня Опрі́сноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де́ хочеш, щоб ми приготува́ли пасху спожити Тобі?

А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близьки́й, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“.

І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали́ пасху готува́ти.

А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл.

І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“.

А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“

А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене.

Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Лю́дського Сина! Було́ б краще йому, коли б той чоловік не родився!“

Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“ Відказав Він йому: „Ти сказав“.

Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і́ поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“.

А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі,

бо це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається на відпу́щення гріхів!

Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його нови́м питиму в Царстві Мого Отця“.

А коли відспівали вони, то на го́ру Оливну пішли.

Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене споку́ситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці отари“.

По воскре́сенні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“.

А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокуси́лись про Тебе, — я не спокушу́ся ніко́ли“.

Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу́ тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.

Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“ Так сказали й усі учні.

Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“.

І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити.

Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“.

І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“.

І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною?

Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“.

Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“

І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були.

І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши.

Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський.

Уставайте, ходім, — ось наблизи́вся Мій зра́дник!“

І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями.

А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то Він, — беріть Його“.

І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й, Учителю!“ І поцілував Його.

Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“ Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його.

А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо.

Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть.

Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в?

Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“

Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви.

Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали.

А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші.

Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець.

А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому,

і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє,

і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“.

Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“

Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“

Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“

Тоді первосвященик розде́р одежу свою та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу!

Як вам здається?“ Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“

Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били,

і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“

А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“

А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“.

А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“

І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“

Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“.

Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“ І заспівав півень хвилі тієї.

І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.