Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!

Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.

Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!

Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.

Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,

безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —

від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —

виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.

Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.

Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,

напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.

Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.

Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.

Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,

і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.

Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,

що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.

Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.

і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.

Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —

рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.

Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.

Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.

Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!

Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!

Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.

Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.

Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.

Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.

Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.

Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!

Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!

Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!

Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!

Неха́й згинуть грі́шні з землі,а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!