Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.

Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.

Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:

„Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“

Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! Се́ла.

У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!

А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!

Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!

Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —

забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.

Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! Се́ла.

Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!

Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!