На́що, Боже, наза́вжди Ти нас опусти́в, чогорозпали́вся Твій гнів на отару Твого пасови́ська?

Спогадай про громаду Свою, яку Ти відда́вна набув, про племе́но спа́дку Свого, що його Ти був ви́купив, про ту го́ру Сіон, що на ній осели́вся, —

підійми ж Свої сто́пи до вічних руї́н, бо во́рог усе зруйнував у святині!

Ревіли Твої вороги́ у святині Твоїй, умісти́ли знаки́ за озна́ки свої, —

виглядало то так, якби хто догори́ підійма́в був соки́ри в гуща́вині де́рева.

А тепер її рі́зьби ура́з розбивають вони молотко́м та соки́рами,

Святиню Твою на огонь віддали́, осе́лю Твого Йме́ння аж доще́нту збезче́стили.

Сказали вони в своїм серці : „Зруйнуймо їх ра́зом!“ і спали́ли в краю́ всі місця Божих зборів...

Наших озна́к ми не бачимо, нема вже пророка, і між нами немає такого, хто знає, аж доки це буде...

Аж доки, о Боже, гноби́тель знуща́тися буде, зневажа́тиме ворог навіки Ім'я́ Твоє?

Для чого притри́муєш руку Свою та прави́цю Свою? З сере́дини ло́ня Свого їх пони́щ!

А Ти, Боже, відда́вна мій Цар, Ти чиниш спасі́ння посе́ред землі!

Розділив Ти був море Своєю поту́гою, побив го́лови змі́ям на во́дах,

Ти левіята́нові го́лову був поторо́щив, його Ти віддав був на їжу наро́дові пустині,

Ти був розділи́в джерело́ та поті́к, Ти ви́сушив рі́ки великі!

Твій день, а також Твоя ніч, приготовив Ти світло та сонце,

всі грани́ці землі Ти поставив, Ти літо та зи́му створи́в!

Пам'ятай же про це: во́рог знуща́ється з Господа, а наро́д нерозумний знева́жує Йме́ння Твоє!“

Не віддай звірині́ душі Своєї го́рлиці, живої Твоїх бідарі́в не забудь же наза́вжди!

Споглянь же на Свій заповіт, бо темно́ти землі повні ме́шкань насилля!

Нехай не відхо́дить пригно́блений посоро́мленим, бідний та вбогий нехай прославля́ють Іме́ння Твоє!

Встань же, о Боже, суди́ся за справу Свою, пам'ятай про щоде́нну нару́гу Свою від безумного!

Не забудь же про ве́реск Своїх ворогів, про га́лас бунтівникі́в проти Тебе, що за́вжди зростає!