А Йов відповів та й сказав:
2Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
3Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
4Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
5Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
6Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
7Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
8Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
9Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
10Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
11Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
12Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
13Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
14що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
15я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
16Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
17Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
18Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
19Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
20Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
21Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
22Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
23Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
24У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
25А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
26промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
27Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
28то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
29Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
30Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
31то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
32Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
33поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
34Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
35тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!