Коли я говорю́ мовами лю́дськими й а́нгольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка́ або бу́бон гудя́чий!

І коли маю дара пророкува́ти, і знаю всі таємни́ці й усе знання́, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставля́ти, та любови не маю, — то я ніщо!

І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я відда́м своє тіло на спа́лення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жа́дного!

Любов довготе́рпить, любов милосе́рдствує, не за́здрить, любов не величається, не надима́ється,

не пово́диться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не ду́має лихо́го,

не радіє з неправди, але тішиться правдою,

усе зно́сить, вірить у все, сподіва́ється всього, усе те́рпить!

Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється.

Бо ми знаємо части́нно, і пророкуємо частинно;

коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.

Коли я дити́ною був, то я говорив, як дити́на, як дити́на я ду́мав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитя́че.

Отож, тепер бачимо ми ніби у дзе́ркалі, у за́гадці, але по́тім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а по́тім пізна́ю, як і пі́знаний я.

А тепер залиша́ються віра, надія, любов, — оці три. А найбільша між ними — любов!