І оце Соломо́нові при́повісті, що зібрали люди Єзекі́ї, Юдиного царя.

Слава Божа — щоб справу схова́ти, а слава царів — щоб розві́дати справу.

Небо висо́кістю, і земля глибино́ю, і серце царі́в — недосліди́мі.

Як відкинути жу́жель від срі́бла, то золотаре́ві виходить посу́дина, —

коли віддалити безбожного з-перед обличчя царе́вого, то справедливістю міцно поста́виться трон його.

Перед царем не пиша́йся, а на місці великих не стій,

бо ліпше, як скажуть тобі: „Ходи вище сюди!“ аніж тебе зни́зити перед шляхе́тним, що бачили очі твої.

Не спіши́ся ставати до по́зову, бо що́ будеш робити в кінці його, як тебе засоро́мить твій ближній?

Судися за сварку свою з своїм ближнім, але не виявляй таємни́ці іншого,

щоб тебе не обра́зив, хто слухати буде, і щоб не вернулась на тебе обмо́ва твоя́.

Золоті яблука на срібнім таре́лі — це слово, прока́зане ча́су свого́.

Золотая сере́жка й оздоба зо щи́рого золота — це мудрий карта́ч для уважного уха.

Немов снігова́ прохоло́да в день жнив — посол вірний для тих, хто його посилає, і він душу пана свого оживля́є.

Хмари та вітер, а немає дощу це люди́на, що чва́ниться да́ром, та його не дає.

Воло́дар зм'я́кшується терпели́вістю, а м'яке́нький язик ломить кістку.

Якщо мед ти знайшов, то спожий, скільки до́сить тобі, щоб ним не переси́титися та не звернути.

Здержуй но́гу свою від дому твого товариша, щоб тобою він не переси́тивсь, і не зненави́дів тебе.

Молот, і меч, і гостра стріла́ — люди́на, що говорить на ближнього свого, як свідок брехливий.

Гнилий зуб та кульга́ва нога — це наді́я на зрадли́вого радника в день твого у́тиску.

Що здіймати одежу холодного дня, що лити о́цет на со́ду, — це — співати пісні серцю засмученому.

Якщо голодує твій ворог — нагодуй його хлібом, а як спра́гнений він — водою напі́й ти його,

бо цим пригорта́єш ти жар на його го́лову, і Господь надолу́жить тобі!

Вітер північний народжує дощ, а таємний язик — сердите обличчя.

Ліпше жити в куті́ на даху́, ніж з сварливою жінкою в спільному домі.

Добра звістка з далекого кра́ю — це холодна водиця на спра́гнену душу.

Джерело́ скаламу́чене чи зіпсутий поті́к — це праведний, що схиляється перед безбожним.

Їсти меду багато — не добре, так досліджувати власну славу — неслава.

Люди́на, що стри́му немає для духу свого, — це зруйно́ване місто без му́ру.