Отож, має срі́бло своє джерело́, і є місце для золота, де його чи́стять,

залізо береться із по́роху, з ка́меня мідь виплавляється.

Люди́на кладе для темно́ти кінця́, і докра́ю досліджує все, і шукає камі́ння у те́мряві та в смертній тіні:

ламає в копа́льні далеко від ме́шканця; забуті ногою люди́ни, ви́сять місця́, відда́лені від чоловіка.

Земля — хліб із неї похо́дить, а під нею пори́то, немов би огнем,

місце сапфі́ру — каміння її, й порох золота в ній.

Стежка туди — не знає її хижий птах, її око орли́не не бачило,

не ступала по ній молода звірина́, не ходив нею лев.

Чоловік свою руку по кре́мінь витя́гує, гори від кореня переверта́є,

пробива́є у скелях канали, і все дороге бачить око його!

Він зага́чує рі́ки від ви́ливу, а захо́вані речі виво́дить на світло.

Та де мудрість знахо́диться, і де́ місце розуму?

Люди́на не знає ціни їй, і вона у країні живих не знахо́диться.

Безо́дня говорить: „Вона не в мені!“ і море звіщає: „Вона не зо мною!“

Щирого золота дати за неї не можна, і не ва́житься срі́бло ціною за неї.

Не важать за неї офі́рського золота, ні дорогого оні́ксу й сапі́ру.

Золото й скло — не рівня́ються в ва́ртості їй, і її не зміня́ти на по́суд із щирого золота.

Кора́лі й кришта́ль і не зга́дуються, а набу́ток премудрости — ліпший за пе́рли!

Не рівня́ється їй етіо́пський топа́з, і не ва́житься золото щире за неї.

А мудрість ізвідки прихо́дить, і де́ місце розуму?

Бо вона від очей усьо́го живого захо́вана, і від птаства небесного скрита вона.

Аваддо́н той і смерть промовляють: Ушима своїми ми чули про неї лиш чутку!

Тільки Бог розуміє дорогу її, й тільки Він знає місце її!

Бо Він аж на кінці землі придивля́ється, ба́чить під небом усім.

Коли́ Він чинив вагу ві́трові, а воду утво́рював мірою,

коли Він уста́ву складав для дощу та дороги для бли́скавки грому,

тоді Він побачив її та про неї повів, міцно поставив її та її дослідив!

І сказав Він люди́ні тоді: „Таж страх Господній — це мудрість, а ві́дступ від злого — це розум!“