І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися за́вжди, і не занепада́ти духом,

говорячи: „У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соро́мився.

У тому ж місті вдова перебува́ла, що до нього ходила й казала: „Оборони мене від мого супроти́вника!“

Але він довгий час не хотів. А зго́дом сказав сам до се́бе: „Хоч і Бога я не боюся, і людей не соро́млюся,

але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму́ в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені“.

І промовив Господь: „Чи чуєте, що́ говорить суддя цей неправедний?

А чи ж Бог в оборону не ві́зьме обра́них Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і ба́риться Він щодо них?

Кажу вам, що Він їм незаба́ром подасть оборону! Та Син Лю́дський, як при́йде, чи Він на землі зна́йде віру?“

А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо́ мали інших, Він притчу оцю розповів.

„Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник.

Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник.

Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“

А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“

Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“.

До Нього ж прино́сили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли.

А Ісус їх покликав та й каже: „Пустіте дітей, щоб до Мене прихо́дили, і не забороняйте їм, — бо таких Царство Боже.

Поправді кажу́ вам: Хто Божого Царства не при́йме, як дитя, той у нього не вві́йде!“

І запитався Його один і́з нача́льникі́в, говорячи: „Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкува́ти вічне життя?“

Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, — тільки Сам Бог!

Знаєш заповіді: „Не чини пере́любу, не вбивай, не кради́, не свідку́й неправдиво, шануй свого батька та матір“.

А він відказав: „Усе́ це я виконав від юна́цтва свого́!“

Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одно́го тобі ще бракує: Розпро́дай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, — і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!“

А він, коли почув це, то засумував, бо був ве́льми багатий.

Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: „Як тяжко багатим увійти в Царство Боже!

Бо верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти“.

Ті ж, що чули, спитали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“

А Він відповів: „Неможливе лю́дям — можливе для Бога!“

І промовив Петро: „От усе ми покинули, — та й пішли за Тобою слідо́м“.

А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружи́ну, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства,

і не одержав би значно більш цього́ ча́су, а в віці наступнім — життя вічне“.

І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина.

Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмі́яний, і покривджений, і опльо́ваний.

і, збичува́вши, уб'ють Його, — але третього дня Він воскресне!“

Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли.

І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив.

А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“

А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н.

І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“

А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“

І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його:

„Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“

Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“

І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.