WeBible

Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає.

Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів.

Але в них спо́мин про гріхи буває щороку,

бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!

Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в.

Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав.

Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“!

Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“.

Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.

У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз.

І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів.

А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“,

далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“.

Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується.

Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:

„Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх.

А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“!

А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.

Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою,

ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє,

маємо й Великого Священика над домом Божим, —

то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою!

Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.

І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків.

Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.

Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви,

а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників.

Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, —

скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!

Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“!

Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого!

Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь.

Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так.

Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще.

Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона.

Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.

Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“

А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“.

Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.