І заговорив шух'янин Білда́д та й сказав:

„Як довго ви бу́дете па́стками класти слова́? Розміркуйте, а по́тім собі погово́римо!

Чому́ порахо́вані ми, як худоба? Чому в ваших оча́х ми безумні?

О ти, що розша́рпуєш душу свою в своїм гніві, — чи для те́бе земля опусті́є, а скеля осу́неться з місця свого́?

Таж світи́льник безбожних пога́сне, і не буде світи́тися і́скра огню́ його:

його світло стемні́є в наме́ті, і згасне на ньому світильник його,

стануть тісні́ кроки сили його́, і вдарить його власна рада!

Бо він ки́нений в па́стку ногами своїми, і на ґраті він буде ходити:

пастка схо́пить за сто́пу його́, змі́цниться сітка на ньому, —

на нього захо́ваний шнур на землі, а па́стка на нього — на сте́жці.

Страхіття жаха́ють його звідусі́ль, і женуться за ним по сліда́х.

Його сила голодною буде, а нещастя при боці його пригото́влене.

Його шкіра пої́джена буде хворобою, поїсть члени його перворо́джений смерти.

Віді́рвана буде безпе́ка його від наме́ту його, а Ти до царя жахів його приведе́ш...

Він перебуває в наметі своє́му, який не його, на мешка́ння його буде ки́нена сірка.

Здо́лу посо́хнуть коріння його, а згори́ — його ві́ття зів'я́не.

Його пам'ять загине з землі, а на вулиці йме́ння не буде йому.

Зажену́ть його з світла до те́мряви, і ввесь світ проганяє його.

У нього немає в наро́ді наща́дка, ні внука, і немає оста́нку в місцях його ме́шкання.

На згадку про день його остовпіва́ли останні, за воло́сся ж хапа́лись давні́ші...

Ось такі то мешка́ння неправедного, і це місце того, хто Бога не знає!“