А Йов відповів та й сказав:

„Моя мова й сьогодні гірка́, — тяжче стражда́ння моє за стогна́ння мої.

О, якби то я знав, де Його я знайду́, то прийшов би до місця Його пробува́ння!

Я б перед обличчям Його свою справу поклав, а уста свої я напо́внив би до́водами, —

розізнав би слова́, що́ мені відповість, і я зрозумів би, що́ скаже мені.

Чи зо мною на прю Він з великою силою стане? О ні, — тільки б увагу звернув Він на мене!

Справедливий судився б там з Ним, я ж наза́вжди б звільни́всь від свойого Судді.

Та піду́ я на схід — і немає Його, а на за́хід удамся — Його не побачу,

на півно́чі шукаю Його — й не вхоплю́, збо́чу на пі́вдень — і не добача́ю.

А Він знає дорогу, яка при мені, — хай би ви́пробував Він мене, — мов те золото, вийду!

Трималась нога моя коло стопи́ Його, доро́ги Його я держа́вся й не збо́чив.

Я не відступався від за́повідей Його губ, над уста́ву свою я ховав слова уст Його.

Але Він при одно́му, — й хто заве́рне Його? Як чого зажадає душа Його, — те Він учинить:

бо Він ви́конає, що́ про мене призна́чив, і в Нього багато такого, як це!

Тому перед обличчям Його я тремчу́, розважаю — й жахаюсь Його.

А Бог пом'якши́в моє серце, і Всемогутній мене настраши́в,

бо не знищений я від темно́ти, ані від обличчя свого, що темність закрила його!