І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихо́н.
І ось чоловік, що звався Закхе́й, — він був старши́й над ми́тниками, і був багатий, —
бажав ба́чити Ісуса, хто Він, але з-за наро́ду не міг, — бо мали́й був на зріст.
І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього прохо́дити.
А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув уго́ру до нього й промовив: „Закхе́ю, — зійди за́раз додо́лу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!“
І той зараз додо́лу ізліз, і прийняв Його з радістю.
А всі, як побачили це, почали нарікати, і казали: „Він до грішного мужа в гости́ну зайшов!“
Став же Закхе́й та й промовив до Господа: „Господи, половину маєтку свого́ я віддам ось убогим, а коли кого скри́вдив був чим, — верну вче́тверо“.
Ісус же промовив до нього: „Сьогодні на дім цей спасі́ння прийшло, бо й він син Авраамів.
Син бо Лю́дський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!“
Коли ж вони слухали це, розповів Він іще одну при́тчу, бо Він був недалеко від Єрусалиму, вони ж ду́мали, що об'я́виться Боже Царство тепер.
Отож Він сказав: „Один чоловік, роду славного, відправлявся в далеку країну, щоб царство прийняти й вернутись.
І покликав він десятьох своїх рабів, дав їм десять мін , і сказав їм: „Торгуйте, аж поки верну́ся“.
Та його громадяни його нена́виділи, і послали посланців услід за ним, кажучи: „Не хочемо, щоб він був над нами царем“.
І сталось, коли він верну́вся, як царство прийняв, то звелів посклика́ти рабів, яким срі́бло роздав, щоб довідатися, хто́ що набув.
І перший прийшов і сказав: „Пане, міна твоя принесла́ десять мін“.
І відказав він йому: „Гаразд, рабе добрий! Ти в мало́му був вірний, — володій десятьма́ містами“.
І другий прийшов і сказав: „Пане, твоя міна п'ять мін принесла́“.
Він же сказав і тому́: „Будь і ти над п'ятьма́ містами“.
І ще інший прийшов і сказав: „Пане, ось міна твоя, що я мав її сховану в хустці.
Я бо боявся тебе, — ти ж бо люди́на жорсто́ка: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв“.
І відказав той йому: „Уста́ми твоїми, злий рабе, суджу́ я тебе! Ти знав, що я — жорстока люди́на, беру́, чого не поклав, і жну, чого не посіяв.
Чому́ ж не віддав ти міня́льникам срі́бла мого, — і я, повернувшись, узяв би своє із прибу́тком?“
І сказав він присутнім: „Візьміть міну від нього, та дайте тому́, хто десять мін має“.
І відказали йому: „Пане, — він десять мін має“.
Говорю́ бо я вам: „Кожному, хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього і те, що він має.
А тих ворогів моїх, які не хотіли, щоб царював я над ними, приведіте сюди, — і на оча́х моїх їх повбивайте“.
А як це оповів, Він далі пішов, простуючи в Єрусалим.
І ото, як набли́зився до Вітфагі́ї й Віфа́нії, на горі, що Оли́вною зветься, Він двох учнів послав,
наказуючи: „Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, зна́йдете прив'язане осля́, що на нього ніко́ли ніхто із людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть.
Коли ж вас хто спитає: „На́що відв'язуєте?“, відкажіть тому так: „Госпо́дь потребу́є його“.
Посланці́ ж відійшли, — і знайшли, як Він їм був сказав.
А коли осля стали відв'язувати, хазяї́ його їх запитали: „На́що осля ви відв'язуєте?“
Вони ж відказали: „Господь потребу́є його“.
І вони привели́ до Ісуса його, і, поклавши одежу свою на осля, посадили Ісуса.
Коли ж Він їхав, вони простила́ли одежу свою по дорозі.
А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то ввесь на́товп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили,
кажучи: „Благослове́нний Цар, що йде у Господнє Ім'я́! Мир на небеса́х, і слава на висоті!“
А деякі фарисеї з народу сказали до Нього: „Учителю, — заборони́ Своїм учням!“
А Він їм промовив у відповідь: „Кажу вам, що коли ці замо́вкнуть, то каміння кричатиме!“
І коли Він набли́зився, і місто побачив, то заплакав за ним,
і сказав: „О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це.
Бо при́йдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе ва́лом ото́чать, і обля́жуть тебе, і стиснуть тебе звідусю́ди.
І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позоста́влять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти ча́су відвідин твоїх“.
А коли Він у храм увійшов, то почав виганяти продавці́в,
до них кажучи: „Написано: „Дім Мій — дім молитви“, а ви з нього зробили „пече́ру розбійників“.
І Він кожного дня у храмі навчав. А первосвященики й книжники й найважні́ші з наро́ду шукали, щоб Його погубити,
але не знахо́дили, що вчинити Йому, бо ввесь наро́д горнувся до Нього та слухав Його.
