Наближа́лося ж свято Опрі́сноків, що Па́схою зветься.
А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би вбити Його, та боялись наро́ду.
Сатана ж увійшов у Юду, зва́ного Іскаріо́т, одно́го з Дванадцятьо́х.
І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, я́к він видасть Його.
Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібнякі́в.
І він обіцяв, і шукав відповідного ча́су, щоб їм видати Його без наро́ду.
І настав день Опрі́сноків, коли пасху прино́сити в жертву нале́жало.
І послав Він Петра та Івана, говорячи: „Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили́ ми“.
А вони запитали Його: „Де́ Ти хочеш, щоб ми приготува́ли?“
А Він їм відказав: „Ось, як бу́дете вхо́дити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, — ідіть за ним аж до дому, куди він уві́йде.
І скажіть до госпо́даря дому: Учитель питає тебе: „Де кімна́та, в якій споживу́ зо Своїми учнями пасху?“
I він вам покаже велику го́рницю вистелену: там приготуйте“.
І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, — і зачали́ там готува́ти пасху.
А коли настав час, сів до сто́лу, і апо́столи з Ним.
І промовив до них: „Я ду́же бажав спожи́ти цю пасху із вами, перш ніж муки прийму́.
Бо кажу́ вам, що вже споживати не буду її, поки спо́вниться в Божому Царстві вона“.
Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: „Візьміть її, і поділіть між собою.
Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього пло́ду виноградного, доки Боже Царство не при́йде“.
Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: „Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спо́мин про Мене!“
По вече́рі так само ж і чашу, говорячи: „Оця чаша — Нови́й Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.
Та однак, — за столом ось зо Мною рука Мого зра́дника.
Бо Син Лю́дський іде, як призна́чено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!“
А вони почали́ між собою питати, котри́й з них мав би це вчинити?
І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.
Він же промовив до них: „Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчи́нцями звуться.
Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник — як слуга,
Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуго́вує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як слуга.
Ви ж оті, що перетривали зо Мною в споку́сах Моїх,
і Я вам запові́тую Царство, як Отець Мій Мені заповів,
щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племе́н Ізраїлевих“.
І промовив Господь: „Си́моне, Си́моне, — ось сатана жадав вас, щоб вас пересі́яти, мов ту пшеницю.
Я ж молився за тебе, щоб не зме́ншилась віра твоя; ти ж колись, як наве́рнешся, зміцни браттю свою!“
А той відказав Йому: „Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!“
Він же прорік: „Говорю́ тобі, Петре, — півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене“...
І Він їм сказав: „Як Я вас посилав без кали́тки, і без торби, і без санда́ль, — чи вам бракувало чого?“ Вони ж відказали: „Нічо́го“.
„А тепер — каже їм — хто має калитку, нехай ві́зьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.
Говорю бо Я вам, що ви́конатися на Мені має й це ось написане: „До злочинців Його зарахо́вано“. Бо те, що про Мене, вико́нується“.
І сказали вони: „Господи, ось тут два мечі“. А Він їм відказав: „До́сить!“
І Він вийшов, і пішов за звича́єм на го́ру Оливну. А за Ним пішли учні Його.
А прийшовши на місце, сказав їм: „Моліться, щоб не впасти в спокусу“.
А Він Сам, відійшовши від них, як докинути ка́менем, на коліна припав та й молився,
благаючи: „Отче, як волієш, — пронеси́ мимо Мене цю чашу! Та проте — не Моя, а Твоя нехай станеться воля!“
І Ангол із неба з'явився до Нього, — і додавав Йому сили.
А як був у смерте́льній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю.
І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби́.
І промовив до них: „Чого́ ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!
І, коли Він іще говорив, ось наро́д з'явився, і один із Дванадцятьо́х, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. [Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!“] .
Ісус же промовив до нього: „Чи оце поцілу́нком ти, Юдо, видаєш Сина Лю́дського?“
А ті, що були́ з Ним, як побачили, що́ має статись, сказали Йому: „Господи, — чи мече́м нам не вдарити?“
І, один із них рубону́в раба первосвященикового, — та й відтяв праве вухо йому́.
Та Ісус відізвався й сказав: „Лишіть, — уже до́сить!“ І, доторкнувшись до вуха його, у здоро́вив його.
А до первосвящеників і вла́ди сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: „Немов на розбійника вийшли з меча́ми та ки́ями.
Як щоденно Я з вами у храмі бував, не підне́сли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада те́мряви“.
А схопи́вши Його, повели́ й привели́ у дім первосвященика. Петро ж зда́лека йшов слідкома́.
Як розклали ж огонь серед дво́ру, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.
А служни́ця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: „І цей був із Ним!“
І відрікся від Нього він, тве́рдячи: „Не знаю я, жінко, Його!“
Незаба́ром же другий побачив його та й сказав: „І ти від отих“. А Петро відказав: „Ні, чоловіче!“
І як ча́су минуло з годину, хтось інший твердив і казав: „Поправді, — і цей був із Ним, бо він галіле́янин“.
А Петро відказав: „Чоловіче, — не відаю, про що́ ти говориш“... І зараз, як іще говорив він, півень заспівав.
І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: „Перше, ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.
І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!
А люди, які ув'язни́ли Ісуса, знуща́лися з Нього та били.
І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: „Пророкуй, хто́ то вдарив Тебе?“
І багато інших богознева́г говорили на Нього вони...
А коли настав день, то зібралися старші наро́ду, первосвященики й книжники, і повели́ Його в синедріо́н свій,
і казали: „Коли Ти Христос, скажи нам“. А Він їм відповів: „Коли Я вам скажу́, — не повірите ви.
А коли й поспитаю вас Я, — не дасте Мені відповіді.
Незаба́ром Син Лю́дський сидітиме по прави́ці сили Божої!“
Тоді всі запитали: „То Ти Божий Син?“ А Він їм відповів: „Самі кажете ви, що то Я“.
А вони відказали: „На́що потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!“
