Того ча́су прочув Ірод чотиривла́сник чутки́ про Ісуса,
і сказав своїм слу́гам: „Це Іван Христитель, — він із мертвих воскрес, і тому́ чуда тво́ряться ним“.
Бо Ірод схопи́в був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язни́цю через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа.
Бо до нього Іван говорив: „Не годи́ться тобі її мати! “
І хотів Ірод смерть заподі́яти йому, та боявся наро́ду, бо того за пророка вважали.
А як був день наро́дження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродія́дина, та й Іродові догоди́ла.
Тому́ під прися́гою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона.
А вона, за намовою матері своєї: „Дай мені — проказала — отут на полу́миску голову Івана Христителя!“
І цар засмутився, але́ через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати.
І послав стяти Івана в в'язни́ці.
І прине́сли на полу́мискові його голову, та й дали́ дівчині, а та відне́сла її своїй матері.
А учні його прибули́, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса.
Як Ісус те почув, Він відплив звідти чо́вном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, наро́д із міст пішов пі́шки за Ним.
І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і змилосе́рдивсь над ними, і їхніх слаби́х уздоро́вив.
А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: „Тут місце пустинне, і година вже пі́зня; відпусти наро́д, — хай по селах розі́йдуться, і куплять пожи́ви собі“.
А Ісус їм сказав: „Непотрібно відхо́дити їм, — нагодуйте їх ви!“
Вони ж кажуть Йому: „Не маємо чим тут, — тільки п'я́теро хліба й дві рибі“.
А Він відказав: „Принесіть Мені їх сюди“.
І, звелівши на́товпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, спогля́нув на небо, поблагословив й поламав ті хліби́, і дав учням, а учні наро́дові.
І всі їли й наси́тились, а з кусків позосталих назбирали двана́дцятеро повних кошів.
Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жіно́к і дітей.
І зараз звелів Ісус учням до чо́вна сідати, і перепли́сти на той бік раніше Його, аж поки наро́д Він відпу́стить.
Відпусти́вши ж народ, Він на го́ру пішов помолитися насамоті́; і як вечір настав, був там Сам.
А чо́вен вже був на сере́дині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супроти́вний.
А о четвертій сторо́жі нічній Ісус підійшов до них, іду́чи по морю.
Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настра́шилися та й казали: „Мара́!“ І від стра́ху вони закричали...
А Ісус до них зараз озвався й сказав: „Заспокойтесь, — це Я, не лякайтесь!“
Петро ж відповів і сказав: „Коли, Господи, Ти́ це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді“.
А Він відказав йому: „Іди“. І, вилізши з чо́вна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса.
Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопа́ти, і скричав: „Рятуй мене, Господи!“
І зараз Ісус простяг руку й схопи́в його, і каже до нього: „Маловірний, чого́ усумни́вся?“
Як до чо́вна ж вони ввійшли, буря вщу́хнула.
А приявні в чо́вні вклонились Йому та сказали: „Ти справді Син Божий!“
Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську.
А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій око́лиці, і до Нього прине́сли всіх хворих.
І благали Його, щоб бодай доторкнутися кра́ю одежі Його. А хто доторкавсь, — уздоро́влений був.
