А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи:
„Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́.
І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти.
Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“
Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг.
А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх.
І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив.
Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані.
Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“.
І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась.
Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного,
та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“ Той же мовчав.
Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“.
Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“.
Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його.
І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти.
Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“
А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте?
Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому.
А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“
Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“.
А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли.
Того дня приступили до Нього саддуке́ї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його,
та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“.
Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму.
Так само і другий, і третій, — аж до сьомого.
А по всіх вмерла й жінка.
Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“.
Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили.
Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі.
А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже:
„Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“.
А наро́д, чувши це, дивувався науці Його.
Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом.
І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи:
„Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“
Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“.
Це найбільша й найперша заповідь.
А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“.
На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“.
Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав,
і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“ Вони Йому кажуть: „Давидів“.
Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже:
„Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“.
Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“
І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.
