Боже, своїми ушима ми чули, наші батьки́ нам оповіда́ли: велике Ти ді́ло вчинив за їхніх днів, за днів старода́вніх:
Ти вигнав пога́нів Своєю рукою, а їх осади́в, понищив народи, а їх Ти поши́рив!
Не мече́м бо своїм вони землю посі́ли, і їхнє раме́но їм не помогло́, — а прави́ця Твоя та раме́но Твоє, та Світло обличчя Твого́, бо Ти їх уподо́бав!
Ти Сам — Цар мій, о Боже, звели ж про спасі́ння для Якова:
Тобою поб'ємо своїх ворогів, Ім'я́м Твоїм будемо топта́ти повсталих на нас,
бо я буду наді́ятися не на лу́ка свого́, і мій меч не поможе мені,
але Ти нас спасеш від противників наших, і наших нена́висників засоро́миш!
Ми хва́лимось Богом щодня́, і пові́ки Ім'я́ Твоє сла́вимо, Се́ла, —
та однак Ти покинув і нас засоро́мив, і вже не вихо́диш із нашими ві́йськами:
Ти вчинив, що від ворога ми оберну́лись назад, а наші нена́висники грабува́ли собі наш маєток.
Ти віддав нас на по́їд, немов тих ове́чок, і нас розпоро́шив посеред наро́дів,
Ти за бе́зцін продав Свій наро́д, і ціни́ йому не побільши́в!
Ти нас нашим сусідам віддав на знева́гу, на нару́гу та по́сміх для наших око́лиць,
Ти нас учинив за прислі́в'я пога́нам, і головою хита́ють наро́ди на нас.
Передо мною щоденно безче́стя моє, і сором вкриває обличчя моє, —
через голос того, хто лає мене й проклинає, через ворога й ме́сника.
Прийшло було все це на нас, та ми не забу́ли про Тебе, й заповіту Твого не пору́шили,
не вступи́лось назад наше серце, і не відхили́вся наш крок від Твоєї доро́ги!
Хоч у місце шака́лів Ти ви́пхнув був нас, і прикрив був нас сме́ртною тінню, —
чи й тоді ми забули Ім'я́ Бога нашого, і руки свої простягну́ли до Бога чужого?
Таж про те Бог дові́дається, бо Він знає тає́мності серця, —
що нас побива́ють за Тебе щоденно, пораховано нас, як овечок жерто́вних.
Прокинься ж, — для чо́го Ти, Господи, спиш? Пробуди́ся, — не кидай наза́вжди!
Для чо́го обличчя Своє Ти ховаєш, забуваєш про нашу недолю та нашу тісно́ту?
Бо душа наша зни́жилася аж до по́роху, а живіт наш приліг до землі.
Устань же, о По́моче наша, і ви́купи нас через милість Свою!
