WeBible

Поправді Бог добрий Ізра́їлеві, Бог — для щиросе́рдих!

А я, — мало не послизну́лися но́ги мої, мало не посковзну́лися сто́пи мої,

бо лихим я зави́дував, бачивши спо́кій безбожних, —

бо не мають стражда́ння до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,

на лю́дській роботі нема їх, і ра́зом із іншими лю́дьми не зазнаю́ть вони вда́рів.

Тому́ то пиха їхню шию оздо́блює, зодяга́є їх ша́та наси́лля,

вилазять їм очі від жи́ру, бажа́ння їхнього серця збули́ся,

сміються й злосли́во говорять про у́тиск, говорять бундю́чно:

свої уста до неба підно́сять, — а їхній язик по землі походжа́є!

Тому́ то туди Його люди зверта́ються, і щедро беруть собі воду

та й кажуть: „Хіба́ Бог те знає, і чи має Всеви́шній відо́мість,

як он ті безбожні й безпечні на світі збільши́ли бага́тство своє?“

Направду, нада́рмо очи́стив я серце своє, і в неви́нності вимив ру́ки свої,

і ввесь день я побитий, і щора́нку пока́раний.

Коли б я сказав: „Буду так говори́ть, як вони“, то спроневі́рився б я поколі́нню синів Твоїх.

І розду́мував я, щоб пізна́ти оте, — та трудне́ воно в о́чах моїх,

аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив:

направду, — Ти їх на слизько́му поставив, на спусто́шення кинув Ти їх!

Як вони в одній хвилі спусто́шені, згинули, пощеза́ли від стра́хів!

Немов сном по обу́дженні, Господи, о́бразом їхнім пого́рдиш, мов сном по обу́дженні!

Бо болить моє серце, і в нутрі́ моїм коле,

а я немов бидло й не знаю, — я перед Тобою худо́бою став!

Та я за́вжди з Тобою, — Ти де́ржиш мене за правицю,

Ти Своєю порадою во́диш мене, і пото́му до слави Ти ві́зьмеш мене!

Хто є мені на небеса́х, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічо́го!

Гине тіло моє й моє серце, та Бог — скеля серця мого й моя доля навіки,

бо погинуть ось ті, хто боку́є від Тебе, пони́щиш Ти кожного, хто відсту́пить від Тебе!

А я, — бли́зькість Бога для мене добро́, — на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіща́ти про всі Твої чи́ни!