Тож немає тепер жодного о́суду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за Духом,
бо зако́н Духа життя в Христі Ісусі визволив мене від зако́ну гріха й смерти.
Бо що було неможливе для Закону, у чо́му був він безсилий тілом, — Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі,
щоб ви́коналось ви́правдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за Духом.
Бо ті, хто ходить за тілом, ду́мають про тілесне, а хто за Духом — про духовне.
Бо думка тілесна — то смерть, а думка духовна — життя та мир,
думка бо тілесна — ворожне́ча на Бога, бо не ко́риться Законові Божому, та й не може.
І ті, хто хо́дить за тілом, не можуть догодити Богові.
А ви не в тілі, але в Дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його.
А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність.
А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, ожи́вить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас.
Тому́ то, браття, ми не боржники́ тіла, щоб жити за тілом;
бо коли живе́те за тілом, то маєте вмерти, а коли Духом умертвля́єте тілесні вчинки, то бу́дете жити.
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі;
бо не взяли́ ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа сині́вства, що через Нього кличемо: „Авва, Отче!“
Сам Цей Дух сві́дчить ра́зом із духом нашим, що ми — діти Божі.
А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки ра́зом із Ним ми терпимо́, щоб разом із Ним і просла́витись.
Бо я ду́маю, що страждання тепе́рішнього ча́су нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас.
Бо чека́ння створі́ння очікує з'я́влення синів Божих,
бо створі́ння покорилось марно́ті не добровільно, але через того, хто скори́в його, в надії,
що й саме створіння ви́зволиться від неволі тління на волю слави синів Божих.
Бо знаємо, що все створі́ння ра́зом зідхає й ра́зом мучиться аж досі.
Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зача́ток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла.
Надією бо ми спасли́ся. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що́ бачить, чому б того й наді́явся?
А коли сподіва́ємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю.
Так само ж і Дух допомагає нам у наших не́мочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимо́вними зідха́ннями.
А Той, Хто досліджує серця́, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих.
І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре.
Бо кого Він передба́чив, тих і призна́чив, щоб були подібні до о́бразу Сина Його, щоб Він був перворі́дним поміж багатьма́ братами.
А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і ви́правдав, а кого ви́правдав, тих і просла́вив.
Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас?
Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, — як же не дав би Він нам із Ним і всього?
Хто оска́ржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує.
Хто ж той, що засу́джує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, — Він право́руч Бога, і Він і заступається за нас.
Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслі́дування, чи голод, чи нагота́, чи небезпека, чи меч?
Як написано: „За Тебе нас цілий день умертвля́ють, нас уважають за овець, прирече́них на зако́лення“.
Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив.
Бо я пересві́дчився, що ні смерть, ні життя, ні анголи́, ні вла́ди, ні тепе́рішнє, ні майбу́тнє, ні сили,
ні вишина́, ні глибина́, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!
