Син мудрий приймає карта́ння від батька, а насмішник доко́ру не слухає.
З плоду уст чоловік споживає добро́, а жадо́ба зрадливих — наси́льство.
Хто уста свої стереже́, той душу свою береже́, а хто гу́би свої розпуска́є, — на того поги́біль.
Пожадає душа лінюха́, та даре́мно, душа ж роботя́щих наси́титься.
Нена́видить праведний слово брехливе, безбожний же чинить лихе, і себе засоро́млює.
Праведність оберігає невинного на дорозі його, а безбожність погу́блює грішника.
Дехто вдає багача́, хоч нічо́го не має, а дехто вдає бідака́, хоч маєток великий у нього.
Викуп за душу люди́ни — багатство її, а вбогий й доко́ру не чує.
Світло праведних ве́село світить, а світильник безбожних пога́сне.
Тільки сварка пихо́ю зчиня́ється, а мудрість із тими, хто ра́диться.
Багатство, заско́ро здобуте, — поме́ншується, хто ж збирає пома́лу — примно́жує.
Задовга надія — неду́га для серця, а бажа́ння, що спо́внюється, — це дерево життя.
Хто пого́рджує словом Господнім, той шкодить собі, хто ж страх має до заповіді, тому надолу́житься.
Наука премудрого — крини́ця життя, щоб віддали́тися від пасток сме́рти.
Добрий розум прино́сить приємність, а дорога зрадли́вих — погу́ба для них.
Кожен розумний за мудрістю робить, а безу́мний глупо́ту показує.
Безбожний посо́л у нещастя впаде́, а вірний посол — немов лік.
Хто ламає поу́ку — убозтво та га́ньба тому́, а хто береже осторо́гу — шанований він.
Ви́конане побажа́ння приємне душі, а вступи́тись від зла — то оги́да безумним.
Хто з мудрими ходить, той мудрим стає, а хто товаришу́є з безу́мним, той лиха набу́де.
Грішників зло доганя́є, а праведним Бог надолу́жить добром.
Добрий лишає спа́док і ону́кам, маєток же грішника схо́ваний буде для праведного.
Убогому буде багато поживи і з поля невпра́вного, та деякі гинуть з безпра́в'я.
Хто стримує різку свою, той нена́видить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для ньо́го карта́ння.
Праведний їсть, скільки схоче душа, живіт же безбожників за́всіди брак відчуває.
