Бо цей Мелхиседе́к, цар Сали́му, священик Бога Всеви́шнього, що був стрів Авраама, як той вертався по пора́зці царів, і його поблагослови́в.
Авраам відділив йому й десяти́ну від усього, — найперше бо він визначає „цар праведности“, а потім „цар Сали́му“, цебто „цар миру“.
Він без ба́тька, без матері, без родово́ду, не мав ані поча́тку днів, ані кінця життя, уподо́бився Божому Сину, — пробуває священиком за́вжди.
Побачте ж, який він великий, що йому й десятину з добичі найліпшої дав патріярх Авраам!
Ті з синів Леві́євих, що свяще́нство приймають, мають заповідь — брати за Зако́ном десятину з наро́ду, цебто з братів своїх, хоч і вийшли вони з Авраамових сте́гон.
Але цей, що не похо́дить з їхнього роду, десятину одержав від Авраама, і поблагословив того, хто обі́тницю мав.
І без усякої супере́чки більший меншого благословляє.
І тут люди смерте́льні беруть десяти́ну, а там той, про якого засвідчується, що живе.
І, щоб сказати отак, через Авраама і Леві́й, що бере десятини, дав сам десятини.
Бо ще в ба́тькових сте́гнах він був, коли стрів його Мелхиседе́к.
Отож, коли б досконалість була через свяще́нство леви́тське, — бо люди Зако́на оде́ржали з ним, — то яка ще потреба була, щоб Інший Священик повстав за чином Мелхиседе́ковим, а не зватися за чином Ааро́новим?
Коли бо свяще́нство зміняється, то з потреби буває переміна й Зако́ну.
Бо Той, що про Нього говориться це, належав до іншого племени, з якого ніхто не ставав був до же́ртівника.
Бож відо́мо, що Госпо́дь наш походить від Юди, а про це плем'я́, про свяще́нство його, нічого Мойсей не сказав.
І ще більше відо́мо, коли повстає на подобу Мелхиседе́ка Інший Священик,
що був не за зако́ном тілесної заповіді, але з сили незнища́льного життя.
Бо свідчить: „Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“.
Попере́дня бо заповідь відкладається через не́міч її та некори́сність.
Бо не вдоскона́лив нічого Зако́н. Запроваджена ж краща надія, що нею ми наближуємось до Бога.
І поскільки воно не без клятви, —
вони бо без клятви були́ священиками, Цей же з клятвою через Того, Хто говорить до Нього: „Клявся Госпо́дь — і не буде Він каятися: Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“, —
то постільки Ісус став запорукою кращого Заповіту!
І багато було їх священиків, бо смерть боронила лишатися їм,
але Цей, що навіки лишається, безперестанне Свяще́нство Він має.
Тому може Він за́вжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він за́вжди живий, щоб за них заступи́тись.
Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлоби́вий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса́,
що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше прино́сити жертви за власні гріхи, а потому за лю́дські гріхи, — бо Він це раз наза́вжди вчинив, принісши Само́го Себе.
Зако́н бо людей ставить первосвящениками, що немочі мають, але слово клятви, що воно за Зако́ном, ставить Сина, Який досконалий навіки!
