І заговорив наама́тянин Цофа́р та й сказав:

„Чи має зоста́тись без відповіді бе́зліч слів? І хіба язика́та люди́на невинною буде?

Чи мужі замо́вчать твої тереве́ні, й не бу́де кому засоро́мити тебе?

Ось гово́риш ти: „Чисте моє міркува́ння, і я чистий в оча́х Твоїх, Боже!“

О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до те́бе,

і представив тобі таємни́ці премудрости, бо вони — як ті чу́да розду́мування! І знай, — вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті!

Чи ти Божу глибі́нь досліди́ш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогу́тнього?

Вона вища від неба, — що зможеш зробити? І глибша вона за шео́л, — як пізна́єш її?

її міра — довша за землю, і ширша за море вона!

Якщо Він пере́йде й замкне́ щось, і згрома́дить, — то хто заборо́нить Йому?

Бо Він знає нікче́мності лю́дські та бачить насилля, — і Він не догля́не?

Тож люди́на порожня мудрішає, хоч народжується, як те дике осля́!

Якщо ти зміцни́ш своє серце, і свої ру́ки до Нього простя́гнеш, —

якщо є беззако́ння в руці твоїй, то прожени́ ти його, і кривда в наме́тах твоїх нехай не пробува́є, —

тож тоді ти піді́ймеш обличчя невинне своє, і бу́деш міцни́й, і не будеш боятись!

Бо забудеш стражда́ння, — про них будеш зга́дувати, як про воду, яка пропливла́.

Від пі́вдня повстане життя, а те́мрява буде, як ра́нок.

І будеш ти певний, бо маєш наді́ю, і ви́копаєш собі яму та й будеш безпе́чно лежати, —

і будеш лежати, й ніхто не споло́шить, і багато-хто будуть підле́щуватися до обличчя твого́.

А очі безбожних мину́ться, і згине приту́лок у них, а їхня наді́я — то сто́гін душі!“