А Йов відповів та й сказав:
„Справді, — то ж ви́ тільки люди, і мудрість із вами помре́!
Таж і я маю розум, як ви, — я не нижчий від вас! І в ко́го немає такого, як це?
Посміхо́вищем став я для друга свого, я, що кли́кав до Бога, і Він мені відповіда́в, — посміхо́вищем став справедливий, невинний.
Нещасли́вцю погорда, — на думку спокійного, — пригото́влена для спотика́ння ноги́!
Спокійні намети грабіжників, і безпечність у тих, хто Бога гніви́ть, у то́го, хто ніби то Бога прова́дить рукою своєю.
Але запитай хоч худо́бу — і навчить тебе, і пта́ство небесне — й тобі розповість.
Або говори до землі — й вона ви́вчить тебе, і розкажуть тобі риби мо́рські.
Хто б із цьо́го всього́ не пізнав, що Господня рука це вчинила?
Що в Ньо́го в руці душа всього живого й дух кожного лю́дського тіла?
Чи ж не ухо слова́ розбирає, піднебі́ння ж смакує для себе пожи́ву?
Мудрість — у ста́рших, бо до́вгість днів — розум.
Мудрість та сила — у Нього, Його рада та розум.
Ось Він зруйнує — й не буде воно відбудо́ване, замкне́ чоловіка — й не буде він ви́пущений.
Ось Він стримає во́ди — і висохнуть, Він їх пустить — то землю вони переве́рнуть.
В Нього сила та за́дум, у Нього заблу́джений і той, хто призво́дить до блу́ду.
Він уво́дить у по́милку ра́дників, і обезу́млює су́ддів,
Він розв'язує пу́та царів і припері́зує по́яса на їхні сте́гна.
Він провадить священиків босо, і потужних повалює,
Він надійним уста́ відіймає й забирає від ста́рших розумність.
На достойників ллє Він погорду, а пояса можним ослаблює.
Відкриває Він речі глибокі із те́мряви, а темне прова́дить на світло.
Він робить наро́ди поту́жними — й знову їх нищить, Він наро́ди поши́рює, й потім виво́дить в неволю.
Відіймає Він розум в наро́дніх голі́в на землі та блука́ти їх змушує по бездоро́жній пусте́лі, —
вони ходять навпо́мацки в те́мряві темній, і Він упроваджує їх в блукани́ну, мов п'я́ного!
