І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:

„Чи відповідатиме мудра люди́на знання́м вітряни́м, і східнім вітром напо́внить утробу свою?

Бу́де виправдуватися тим словом, що не надається, чи тими реча́ми, що пожитку немає від них?

Ти страх Божий руйнуєш тако́ж, і пусто́шиш молитву до Бога,

бо навчає провина твоя — твої уста, і ти вибираєш собі язика хитрунів.

Оскаржа́ють тебе твої уста, не я, й твої губи свідкують на те́бе:

Чи ти народився люди́ною першою, чи раніше, ніж згі́р'я, ти ство́рений?

Чи ти слухав у Божій таємній нара́ді, та мудрість для себе забрав?

Що ти знаєш, чого б ми не знали? Що ти зрозумів, — і не з нами воно?

Поміж нами і сивий, ото́й і старий, старший днями від ба́тька твого́.

Чи мало для тебе — поті́шення Божі та слово, яке Він сховав у тобі́?

Чого то підно́сить тебе твоє серце, й які то знаки́ твої очі дають,

що на Бога зверта́єш ти духа свого́, і з своїх уст випускаєш подібні слова́?

Що таке чоловік, щоб опра́вданим бути, і щоб був справедливим від жінки наро́джений?

Таж Він на́віть святим Своїм не довіря́є, і не опра́вдані в о́чах Його небеса́, —

що ж тоді чоловік той бридки́й та зіпсутий, що п'є кривду, як воду?

Я тобі розповім, — ти послухай мене, а що бачив, то те розкажу́,

про що мудрі доне́сли та від батьків своїх не затаїли того, —

їм самим була да́на земля, і не прихо́див чужий поміж них.

Безбожний тремти́ть по всі дні, а наси́льникові мало років захо́вано.

Вереск жа́хів — у нього в уша́х, серед ми́ру прихо́дить на нього грабі́жник.

Він не вірить, що ве́рнеться від темноти́, й він вичі́кується для меча́.

Він мандру́є за хлібом, — та де він? Знає він, що для нього встано́влений день темноти́.

Страша́ть його у́тиск та гно́блення, хапають його, немов цар, що готовий до бо́ю,

бо руку свою простягав він на Бога, і повставав на Всемогу́тнього,

проти Нього твердо́ю він шиєю бігав, товсти́ми хребта́ми щитів своїх.

Бо закрив він обличчя своє своїм салом, і бо́ки обклав своїм жиром,

і сидів у міста́х поруйно́ваних, у дома́х тих, що в них не сидять, що на купи каміння призна́чені.

Він не буде багатий, і не всто́їться сила його, і по землі не поши́ряться їхні маєтки.

Не всту́питься з те́мности він, по́лум'я висушить па́рост його, й духом уст Його буде він схо́плений.

Хай не вірить в марно́ту заблу́каний, бо марно́тою буде заплата йому́, —

вона ви́повниться не за днів його, а його верхові́ття не буде зелене!

Поскидає наси́ллям, немов виноград, недозрілість свою, поро́нить він квіття своє, як оливка, —

бо збори безбожних спусто́шені будуть, а огонь пожере́ дім хаба́рника:

він злом вагітні́є, й породить марно́ту, й ома́ну готує утро́ба його“.