WeBible

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,

як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,

коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,

коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!

Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,

як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,

зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —

бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.

Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.

Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.

Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.

Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.

Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.

Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!