І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:

„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?

Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,

того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!

А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.

Хіба не була́ богобійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?

Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?

Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:

вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!

Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.

Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.

І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.

У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,

спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —

і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.

Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:

„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?

Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!

Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!

Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.

Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!