Хто любить навча́ння, той любить пізна́ння, а хто до́кір нена́видить, той нерозумний.
Добрий від Господа має вподо́бання, а люди́ну злих замірів осудить Господь.
Не зміцни́ться люди́на безбожністю, корінь же праведних не захита́ється.
Жінка чесно́тна — корона для чолові́ка свого́, а засоро́млююча — мов та гниль в його ко́стях.
Думки пра́ведних — право, підступні заміри безбожних — омана.
Безбожних слова — чатува́ння на кров, а уста невинних урятовують їх.
Переверну́ти безбожних — і вже їх нема, а дім праведних буде стояти.
Хвалять люди́ну за розум її, а кривосердий стає на пого́рду.
Ліпше про́стий, але роботя́щий на себе, від того, хто поважним себе видає, та хліба позба́влений.
Піклується праведний життям худоби своєї, а серце безбожних жорстоке.
Хто оброблює землю свою, той хлібом наси́чується, хто ж за марни́цею го́ниться, той позба́влений розуму.
Безбожний жадає ловити у сі́тку лихи́х, а в праведних корень прино́сить плоди́.
Пастка злого — в гріху́ його уст, а праведний з у́тиску ви́йде.
Люди́на насичується добром з плоду уст, і зро́блене рук чоловіка до нього впаде́.
Дорога безу́мця пряма́ в його о́чах, а мудрий послухає ради.
Нерозумного гнів пізнається відра́зу, розумний же мо́вчки ховає знева́гу.
Хто правду говорить, той вия́влює праведність, а сві́док брехливий — оману.
Дехто говорить, мов коле мече́м, язик же премудрих — то ліки.
Уста правдиві стоя́тимуть вічно, а брехливий язик — лиш на хвилю.
В серці тих, хто зло о́ре, — омана, а радість у тих, хто дора́джує мир.
Жодна кривда не тра́питься праведному, а безбожні напо́вняться лихом.
Уста брехливі — оги́да у Господа, а чи́нячі правду — Його уподо́ба.
Прихо́вує мудра люди́на знання́, а серце безумних глупо́ту викликує.
Роботя́ща рука панува́тиме, а лінива дани́ною стане.
Ту́га на серці люди́ни чавить її, добре ж слово її весели́ть.
Праведний ви́відає свою путь, а дорога безбожних зведе́ їх сами́х.
Не буде леда́чий пекти свого по́лову, а люди́на трудя́ща набуде має́ток цінни́й.
В путі пра́ведности є життя, і на стежці її нема смерти.
