WeBible

Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,

бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,

прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!

На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“ а розум назви: „Мій дові́рений!“

щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.

Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,

і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,

прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,

коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.

Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,

галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:

раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.

І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:

„У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!

Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!

Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,

посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.

Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!

Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:

вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.

Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —

він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,

як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка...

А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:

Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,

бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!

Її дім — до шео́лу доро́ги, що провадять до смертних кімна́т.