Мудрість свій дім збудувала, сім стовпі́в своїх ви́тесала.
Зарізала те, що було на зарі́з, змішала вино своє, і трапе́зу свою пригото́вила.
Дівчат своїх вислала, і кличе вона на висо́тах міськи́х:
„Хто бідний на розум, хай при́йде сюди,“ а хто нерозумний, говорить йому:
„Ходіть, споживайте із хліба мого́, та пийте з вина, що його́ я змішала!
Покиньте глупо́ту — і будете жити, і ходіте дорогою розуму!“
Хто карта́є насмішника, той собі га́ньбу бере, хто ж безбожникові виговорює, сором собі набуває.
Не доріка́й пересмі́шникові, щоб тебе не знена́видів він, ви́картай мудрого — й він покохає тебе.
Дай мудрому — й він помудріє іще, навчи праведного — і прибі́льшить він мудрости!
Страх Госпо́дній — початок премудрости, а пізна́ння Святого — це розум,—
бо мною помно́жаться дні твої, і додаду́ть тобі ро́ків життя.
Якщо ти змудрів — то для себе змудрів, а як станеш насмі́шником, сам понесе́ш!
Жінка безглу́зда крикли́ва, нерозумна, і нічого не знає!
Сідає вона на сидінні при вході до дому свого́, на висо́костях міста,
щоб кликати тих, хто дорогою йде, хто путтю своєю просту́є:
„Хто бідний на розум, хай при́йде сюди,“ а хто нерозумний, то каже йому́:
„Вода кра́дена — солодка, і приє́мний прихо́ваний хліб“.
І не відає він, що самі́ там мерці́, у глиби́нах шео́лу — запро́шені нею!
