Чи ж то справді ви, можні, говорите правду, чи лю́дських синів слушно судите?

Отже, у серці ви чините кривди, дорогу наси́льства рук ваших тору́єте ви на землі.

Від лоня ще матернього — вже відда́лені несправедливі, з утро́би ще матерньої заблуди́лися неправдомо́вці, —

їхня отрута така, як отрута зміїна, як отрута глухої гадюки, що ухо своє затуля́є,

що не слухає голосу заклиначі́в, чарівника́, в чарах впра́вного!

Поруйнуй, Боже, зуби їхні в їхніх уста́х, левчука́м розбий, Господи, ще́лепи, —

нехай розпливуться, немов та вода, що собі розтіка́ється, хай пов'я́нуть вони, як трава по дорозі,

бодай стали, немов той слима́к, що в своїй слизоті́ розпускається, щоб сонця не бачили, як мертвий отой плід у жінки!

Поки почують терни́ну запа́лену ваші горшки, — нехай буря її рознесе, чи свіжу, чи спа́лену!

А праведний ті́шитись буде, бо помсту побачить, у кро́ві безбожного сто́пи свої він обмиє!

І скаже люди́на: „Поправді є плід справедливому, справді є Бог, — суддя на землі!“