Послухайте, діти, напу́чення батькового, і прислу́хайтеся, щоб навчитися розуму,
бо даю́ я вам добру науку: зако́на мого не кидайте,
бо сином у ба́тька свого я був, пеще́ний й єдиний у неньки своєї.
І навчав він мене, і мені говорив: Нехай де́ржиться серце твоє моїх слів, стережи́ мої заповіді та й живи!
Здобудь мудрість, здобудь собі розум, не забудь, і не цурайся слів моїх уст, —
не кидай її — й вона буде тебе стерегти́! кохай ти її — й вона буде тебе пильнувати!
Початок премудрости — мудрість здобудь, а за ввесь свій маєток здобудь собі розуму!
Тримай її ви́соко — і піді́йме тебе, ушанує тебе, як її ти приго́рнеш:
вона дасть голові твоїй гарний вінок, пишну корону тобі подарує!
Послухай, мій сину, й бери ти слова́ мої, і помно́жаться роки твойого життя, —
дороги премудрости вчу я тебе, стежка́ми прями́ми прова́джу тебе: 12 коли пі́деш, то крок твій не буде тісни́й, а коли побіжиш — не спіткне́шся!
Міцно тримайся напу́чування, не лишай, його стережи́, — воно бо життя твоє!
На сте́жку безбожних не йди, і не ходи на дорогу лихих, —
покинь ти її, не йди нею, усунься від неї й мини, —
бо вони не заснуть, якщо злого не вчинять, віді́йметься сон їм, як не зроблять кому, щоб спіткну́вся!
Бо вони хліб безбожжя їдять, і вино грабежу́ попива́ють.
А путь праведних — ніби те світло ясне́, що світить все більше та більш аж до по́вного дня!
Дорога ж безбожних — як те́мність: не знають, об що́ спотикну́ться.
Мій сину, прислу́хуйся до моїх слів, до рече́й моїх ухо своє нахили́!
Нехай не віді́йдуть вони від оче́й твоїх, бережи їх в сере́дині серця свого!
Бо життя вони тим, хто їх зна́йде, а для тіла усього його лікува́ння.
Над усе, що лише стереже́ться, серце своє стережи́, бо з нього похо́дить життя.
Відкинь ти від себе лука́вство уст, віддали ти від себе круті́йство губ.
Нехай дивляться очі твої упере́д, а пові́ки твої нехай перед тобою просту́ють.
Стежку ніг своїх ви́рівняй, і стануть міцні всі дороги твої:
не вступайся ні вправо, ні вліво, — усунь свою но́гу від зла!
