Мій сину, на мудрість мою уважа́й, нахили своє ухо до мого розуму,

щоб розважність ти міг стерегти́, а пізна́ння — хай у́ста твої стережу́ть!

Бо кра́пають со́лодощ губи блудни́ці, а у́ста її від оливи масні́ші,

та гірки́й їй кінець, мов поли́н, гострий, як меч обосі́чний, —

її ноги до смерти спускаються, шео́лу тримаються кроки її!

Вона путь життя не урі́внює, її стежки непевні, і цього не знає вона.

Тож тепер, мої діти, мене ви послухайте, не відхо́дьте від слів моїх уст:

віддали́ ти від неї дорогу свою, і не зближа́йсь до дверей її дому,

щоб слави своєї ти іншим не дав, а роки свої — для жорстокого,

щоб чужі не наси́тились сили твоєї й маєтку твого́ в чужім домі!

І будеш стогнати при своєму кінці́, як знемо́жеться тіло твоє й твої сили,

і скажеш: „Як нена́видів я те напу́чування, а карта́ння те серце моє відкидало!

І не слухав я голосу своїх учителі́в, і уха свого не схиля́в до наставників.

Тро́хи не був я при кожному злому, в сере́дині збору й громади!“

Пий воду з криниці своєї, і теку́че з свого коло́дязя:

чи ж мають на вулицю вилиті бути джере́ла твої, а на площі — потоки твоєї води? —

Нехай вони будуть для тебе, для тебе самого, а не для чужих із тобою!

Хай твоє джерело́ буде благослове́нне, і радій через жінку твоїх юних літ, —

вона ла́ня любовна та се́рна прекрасна, її пе́рса напоять тебе кожноча́сно, — впивайся ж наза́вжди коха́нням її!

І на́що, мій сину, ти маєш впиватись блудни́цею, і на́що ти бу́деш приго́ртати груди чужи́нки?

Бож перед очима Господніми всі дороги люди́ни, і стежки́ її всі Він рівняє:

власні провини безбожного схо́плять його, і поворо́ззям свого гріха буде зв'я́заний він,

помиратиме він без напу́чування, і буде блукати в великій глупо́ті своїй!