Ліпший убогий, що ходить в своїй непови́нності, ніж лукавий уста́ми та нерозумний.
Теж не добра душа без знання́, а хто на́глить ногами, спіткне́ться.
Глупо́та люди́ни дорогу її викривля́є, і на Господа гні́вається її серце.
Маєток примно́жує дру́зів числе́нних, а від бідака́ відпадає й товариш його.
Свідок брехливий не буде без кари, а хто бре́хні говорить, не буде врято́ваний.
Багато-хто го́дять тому, хто гостинці дає, і кожен товариш люди́ні, яка не скупи́ться на дари.
Бідаря́ ненави́дять всі браття його, а тимбільш його при́ятелі відпадають від нього; а коли за словами поради женеться, — нема їх!
Хто ума набуває, кохає той душу свою, а хто розум стереже́, той знахо́дить добро́.
Свідок брехливий не буде без кари, хто ж неправду говорить, загине.
Не лицю́є пишно́та безумному, тим більше рабові панувати над зве́рхником.
Розум люди́ни припинює гнів її, а вели́чність її — перейти над провиною.
Гнів царя — немов рик левчука́, а ласка́вість його — як роса на траву.
Син безумний — погибіль для батька свого́, а жінка сварлива — як ри́нва, що з неї вода тече за́вжди.
Хата й маєток — спа́дщина батьків, а жінка розумна — від Господа.
Лі́нощі сон накидають, і лінива душа — голодує.
Хто заповідь охороня́є, той душу свою стереже́; хто дороги свої легкова́жить, — помре.
Хто милости́вий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолу́жить йому.
Карта́й свого сина, коли є наді́я навчити, та забити його — не підно́сь свою душу.
Люди́на великого гніву хай кару несе, бо якщо ти вряту́єш її, то вчи́ниш ще гірше.
Слухай ради й карта́ння приймай, щоб мудрим ти став при своєму кінці́.
У серці люди́ни багато думо́к, але ви́повниться тільки за́дум Господній.
Здобу́ток люди́ні — то милість її, але ліпший біда́р за люди́ну брехливу.
Страх Господній веде́ до життя, і хто його має, той ситим ночує, і зло не дося́гне його.
У миску стромляє лінюх свою руку, до уст же своїх не піді́йме її.
Як битимеш нерозважного, то помудріє й немудрий, а будеш розумного остеріга́ти, то він зрозуміє поуку.
Хто батька грабує, хто матір жене? — Це син, що засти́джує та осоро́млює, —
перестань же, мій сину, навчатися від нерозумних, щоб відступитися від слів знання́!
Свідок нікчемний висміює суд, а уста безбожних вибри́зкують кривду.
На насмі́шників кари готові пості́йно, і вдари на спи́ну безумним.
